У 1921 році катастрофічна посуха охопила південь України. На посуху наклалися тяжкі наслідки семирічної війни - спочатку Першої світової, а потім громадянської. Не менш постраждало українське село від економічних наслідків продрозкладки 1919-1920рр., що виявилися у скороченні посівних площ. Це були об’єктивні обставини.

Однак голод початку 20-х років виявився надзвичайно руйнівним не тільки через об’єктивні причини, а й внаслідок відповідної політики центрального більшовицького уряду. Провівши справедливий перерозподіл врожаю на користь південних губерній, можна було б попередити голод. Але центральний уряд, стараючись уникнути перебоїв у постачанні хліба Москві і Петрограду, почав активно реалізувати директиви більшовицької партії, які зобов’язували місцеві власті «докладати надлюдських зусиль для підняття продзаготівлі й виконання нарядів наркомпроду навіть на шкоду задоволенню місцевих потреб». Тому український хліб першим чином був відправлений на забезпечення червоних столиць Росії - Москви і Петрограда, а власні потреби, потреби українських селян відсувалися на другий план. Почався важкий для українського народу, і для жителів Гребінок зокрема, період - голод. Тоді, як український селянин сам голодував, компартійно-радянське керівництво восени 1922 року відправило багато українського хліба на експорт.

Страждали від голоду і жителі Гребінок. Частина селян їла, за висловом одного незаможника, «картоплю з картоплею». Люди жили так бідно, що не мали змоги купити для сім’ї ні одягу, ні взуття. Тому нерідко багато сімей у селі мали одну пару чобіт на всіх. А дітей у холодну пору року батьки просто не випускали з хати надвір.

У 1928 році почався шалений наступ на сільського господаря. Саме цього року в Гребінках було проведено землевпорядні роботи. Створювалися земельні громади за кутковим принципом. Мета була такою - розширити площі під посіви цукрових буряків, зернових та багаторічних трав. Розпочинався рух за колективізацію. Уже в 1929 році зусиллями партійних активістів села було створено чотири колгоспи (ім. Шевченка, «Червоне сяйво», «До кращої долі» та «Міць»). Останні три колгоспи в 1933 році були перейменовані в «Комунар», ім. Димитрова, «Червоний партизан». У Гребінках жило багато жидів, які також організували свій колгосп під назвою «Євтруд», але він проіснував лише кілька тижнів, а потім розпався.

Колективізація в селі проводилася із широким застосуванням терору. Так, ті сім’ї, які не бажали вступати в колгоспи, просто виганяли з хати, а худобу, весь сільськогосподарський реманент та майно забиралося до колгоспу. Майже всі вони виселилися у північні райони Росії.

Більшість тих, хто вступав до колгоспу, були бідняки, тобто ті, хто найменше ризикував. Для прискорення процесу колективізації в село прибували посланці райкому партії та комсомольські активісти. Одним з таких партійних посланців, що прибули в Гребінки, був колишній комуніст Розенберг, який згодом став головою колгоспу імені Шевченка. Він дуже завзято втілював у життя намічені партією політичні лінії щодо об’єднання селян у колективні господарства. За спогадами очевидців, наших сільчан, будь-якого вмовляння до вступу не було, просто активісти йшли на шантаж, залякували або просто застосовували репресії до людей. Тож колективізація в Гребінках проходила під тиском сили і досить швидко.

У числі тих селян, які відмовилися від вступу до колгоспу і хотіли господарювати одноосібно, був і Макар Олександрович Волошин. Його не стали вмовляти, а прийшли вночі активісти, вигнали сім’ю з хати і наступного дня вся сім’я була вислана в Архангельську область Росії. Все майно, худобу і хату забрали до колгоспу, подібних випадків у Гребінках було безліч. Колективізовано було в Гребінках понад двісті сімей. Насиль­ницька колективізація призвела до того, що створені колгоспи були не готові до виконання своїх виробничих завдань, їм не вистачало досвіду, знарядь, вмілих керівників. Саме тому в перші роки створення колгоспів у селі було засіяно менше половини усіх посівних площ. А ті, що були засіяні, не повністю оброблені.

Більшовицьке керівництво на чолі із Сталіним не могло простити українським селянам за спад виробництва сільсько­господарської продукції.

1932 року в Україні не було посухи, як у 1921 році. Урожай видався скромним, але не внаслідок поганої погоди, а через соціально-економічні умови. Загнані в колгоспи селяни не бажали працювати на державу - за порожні трудодні, що призвело до різкого падіння хлібозаготівель. І тоді Сталін вдався до конфіскації усіх хлібних ресурсів у хлібовиробних регіонах, у тому числі і в Україні. Активісти, як ті круки, нишпорили по сільських оселях і вигрібали все до останньої зернини, залишаючи людей на голодну смерть.

Конфіскація хлібних ресурсів призвела до нечуваного голоду. Голод розпочався восени 1932 року і тривав до осені 1933-го. Найстрашнішим він був на початку 1933 року.

Кожна гребінківська родина потерпіла від голоду 1932-1933 рр. Люди ходили по селу як тіні, їли траву, кору дерев, здохлих тварин. У Гребінках встановлено випадок людоїдства. Кожного дня дві підводи їздили вулицями села і збирали померлих від голоду, їх потім звозили на сільський цвинтар і закопували в братських могилах. Встановлені випадки, коли в селі від голоду повимирали цілі сім’ї. По суті голод 1932-1933 рр. був не інакше, як тотальним геноцидом українського народу, націленим у першу чергу на знищення його генофонду - сільського господаря. У 1932-1933 рр. у Гребінках від голоду померло близько тисячі чоловік. Такою була помста Сталіна і його слуг до українського народу.

Для виведення сільського господарства із соціально-економічної кризи почали створювати машино-тракторні станції. У Гребінках МТС була створена в 1931 році. Через рік вона мала 22 трактори та багато іншої техніки. МТС надавала значну допомогу колгоспам у проведенні польових робіт та збиранні врожаю. У 1938 році в Гребінківській МТС вже налічувалося 117 тракторів, 30 молотарок, 20 комбайнів - 60 відсотків усіх польових робіт у колгоспах виконували машини. Після організації політвідділу при МТС у лютому 1938 року, МТС стала центром політичного і організаційно-господарського керівництв колгоспами району. На курсах, відкритих при МТС у 1932 році, готували кадри трактористів, комбайнерів, механіків.

Дізнатися що було з селищем далі…

Матеріал “Гребінки за часів голодомору” було взято з книги “Моє рідне село” та опубліковано з дозволу автора Миколи Полікарповича Таран