Першою в Україні опозиційною організацією в часи перебудови стала заснована українськими дисидентами в червні 1988 року у Львові Українська Гельсінська Спілка (УГС), яка ставила за мету вибороти українську незалежну демократичну державу і протягом півтора року створила мережу своїх організацій у всіх регіонах України. А восени 1988 року в Києві започаткував свою діяльність Народний Рух, заснований українською інтелігенцією.
У Гребінках у 1988 році було створено Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка, яке стало першою у Васильківському районі організацією поза партійним контролем. Метою Товариства стало якнайактивніше підняття статусу української мови, який за останні десятиріччя дуже впав. Членами Товариства стали вчителі гребінківських шкіл, медпрацівники, спеціалісти та працівники підприємств і господарств селища.
Член Товариства Ольга Гаврилюк організувала селищний самодіяльний хор, який на своїх концертах співав українські народні та патріотичні пісні і став провідником української культури не лише у Гребінках, а й у всьому Васильківському районі. Згодом хору було присвоєно звання «народного».
У1989 році в селищі було створено Гребінківський осередок Народного Руху України, головою якого став учитель Гребінківської середньої школи Леонід Ковальчук. Рухівці у своїх листівках розповідали жителям як Гребінок, так і всьому Васильківському району про злочинні діяння комуністичної партії щодо українського народу протягом всього періоду Радянської влади.
У 1990 році в Гребінках почала діяти Гребінківська територіальна організація Української селянської демократичної партії (голова організації – Микола Таран).
Організація почала широко впроваджувати серед селян ідею на право приватної власності на землю, відстоювала право громадянина України володіти землею, користуватися нею і розпоряджатися приватною власністю на власний розсуд.
5 квітня 1990 року за ініціативою Гребінківського Руху та Гребінківської територіальної організації Української селянської демократичної партії в селищі Гребінки відбувся багатолюдний мітинг. Учасники мітингу прийняли резолюцію, в якій вимагали від Верховної Ради прийняти Закон про надання пільг для безневинно репресованих людей у часи сталінських репресій, а також для людей, які з різних причин перебували в німецькому полоні чи насильно були вивезені на роботу до Німеччини.
Мітингом було також прийнято рішення про відновлення Гребінківського району, та створено ініціативну групу по відновленню Гребінківського району.
Вже 16 квітня 1990 року ініціативна група звернулася до Президії Верховної Ради України з проханням розглянути питання про відновлення Гребінківського району.
Для подальшого вирішення цього питання Президія Верховної Ради України передала документи до Київської обласної Ради.
Жителі всіх сіл колишнього Гребінківського району схвально прийняли рішення гребінківського мітингу. В селах було проведено сходи жителів, на яких вони виступили за відновлення Гребінківського району. А в грудні 1990 року відбувся референдум в усіх селах колишнього Гребінківського району, на якому 74,8 відсотка виборців проголосували за його відновлення.
21 січня 1992 року одинадцята сесія Васильківської міської ради народних депутатів вирішила вийти з проханням до Київської обласної Ради народних депутатів про внесення на розгляд у Президію Верховної Ради України питання про відновлення Гребінківського району в межах 1962 року.
Пізніше зусиллями депутата Київської обласної Ради Анатолія Засухи питання про відновлення Гребінківського району було заблоковано і в подальшому не розглядалося.
Хоча відновлення Гребінківського району і не відбулося, але питання про його відновлення мало певний позитивний вплив на вирішення деяких соціальних питань щодо жителів колишнього Гребінківського району. Так, зусиллями Гребінківської селищної ради (голова Н.С. Збаращенко) у селищі почали працювати філії районного відділу соціального забезпечення, відділ працевлаштування, відділ архітектури, селищна нотаріальна контора. У Гребінках діє селищне радіомовлення.
Сьогодні Україна розбудовує свою незалежну державу, чітко тримає контроль над своєю долею, вибирає сама для себе економічних партнерів. І ніхто ніколи не сміє відібрати в неї незалежність. Разом з усім народом жителі Гребінок переживають усі негаразди – економічні і політичні. Але працюють і з надією дивляться в завтрашній день.
Матеріал “Гребінки в роки незалежності” було взято з книги “Моє рідне село” та опубліковано з дозволу автора Миколи Полікарповича Таран