Напередодні Першої світової війни в Гребінках із 607 господарств двоє були безземельні, 65 мали менше однієї десятини землі, 288 - від однієї десятини до трьох, 58 - від трьох до чотирьох. З усіх цих 413 господарств тільки 33 мали коней. 40 господарств володіли 10 й більше десятинами землі. Частина малоземельних і безземельних селян працювали на цукровому заводі.

Невирішеність соціальних проблем робітників і селян, які спонукали народ Російської імперії до першої революції 1905-1907рр., продовжувала гальмувати подальший розвиток як міста, так і села. Негативно відбивалась на корінних інтересах їхніх жителів.

Все ще існував ворожий народу самодержавний лад, що був оплотом реакції, душителем всього прогресивного, носієм соціального і національного гніту.

Розрахунки царського уряду і панівних кланів Росії за допомогою війни відвернути революцію не справдились. Війна в певній мірі навіть наблизила революцію, загостривши суперечки до краю. 27 лютого 1917 року загальнонаціональна криза дійшла до свого фіналу, відбулася друга буржуазно-демократична революція. Самодержавство було повалено. З березня 1917 року відбулося зречення від престолу російським царем Миколою II та його братом Михайлом. Упродовж багатьох десятиріч український народ прагнув створення своєї незалежної демократичної Української держави. Така можливість настала. Вже 6 березня 1917 року з Київської міської Думи було скинуто біло-синьо-червоний прапор Російської імперії і вперше вивішено багатьом незнайомий і незвичний, жорстоко гнаний царизмом синьо-жовтий національний український прапор. Лютнева революція надавала великі надії українському народу у здійсненні віковічної мети - побудові незалежної суверенної Української держави.

17 березня 1917 року двома найвпливовішими українськими організаціями - Товариством Українських Поступовців (ТУП) і українськими соціал-демократами - було створено Центральну Раду. Очолив її відомий в Україні історик, професор Михайло Грушевський. А перший національний уряд - Генеральний секретаріат - очолив Володимир Винниченко.

Створена українськими демократами Центральна Рада об’єктивно відбивала інтереси українського народу і національних меншин, що з давніх-давен проживали на Україні.

Відгомін революційних подій, що пройшли в Російській імперії і в Києві зокрема, не залишив байдужими жителів Гребінок. У селі неодноразово проходили стихійні мітинги, учасники яких палко підтримували Центральну Раду і її Універсали.

Згодом серед жителів села почав поширюватися більшо­вицький вплив. І хоча більшовизм не мав дійової сили, Центральна Рада не скористалася із сприятливого становища, її керівники згаяли дорогоцінний час на суперечки про межі компетенції влади, залишивши поза увагою вирішення таких важливих проблем, як збереження правопорядку та налагодження економіки. Все частіше в Гребінках почали з’являтися більшовицькі пропагандисти, які, виконуючи настанови свого вождя Леніна, обіцяли гребінківцям великі вигоди в разі взяття влади більшовиками. Насамперед, вони обіцяли всю землю роздати на вічне користування селянам, а цукровий завод віддати у власність робітникам заводу. Повіривши таким обіцянкам більшовицьких посланців, серед жителів села з’явилися прихильники більшовиків. Вони мали великий вплив на мешканців Гребінок. Особливо серед них виділявся корінний житель села, учасник першої російської революції Кирило Здоренко. В 1905 році, будучи матросом на ескадронному броненосці «Император Александр II», Кирило Здоренко брав особисту участь у революційних виступах крондштадських матросів, за що був засуджений царським судом до трьох років позбавлення волі. Тож його розмови з односельцями мали переконливий вплив на їхню думку.

В березні 1917 року до Гребінок прибув один з керівників Київського комітету РСДРП Влас Чубар. Зустрівшись з Кирилом Здоренком, він почав організовувати сільський мітинг. Наступного дня, після приїзду Власа Чубаря, на площі біля волосної управи ще зранку почали збиратися люди. Невдовзі від воріт цукрового заводу під марші духового оркестру з революційними гаслами та червоними прапорами до волосної управи рушила колона робітників заводу. На мітинг прибуло багато людей майже з усіх навколишніх сіл.

У другій половині дня розпочався більшовицький мітинг. Першим на мітингу виступив більшовик Влас Чубар. Мітинг був багатолюдний, і не всі могли бачити і чути його. Тоді Чубар піднявся на стіл, що стояв поруч, і сильним голосом промовив: «Отныне, товарищи, нет царской власти! Власть, зто Вы! Кто Вам не нравится, говорите!». Мітинг зашумів. Хтось виніс з волосної управи портрет імператора Миколи II і кинув на землю. Тут же гурт людей пошматував його і потоптав ногами. Друга група людей взялася трощити пам’ятник Олександру II, що стояв навпроти волосної управи. Мітинг кипів. Люди вимагали прогнати посадовців з волосної управи та сільського староства, що тут же було і зроблено. Волосний старшина Лопух та волосний писар Теличко були усунені з посад. Волею учасників мітингу волосним старшиною було обрано гребінківця Корнієнка Омеляна Федоровича, а волосним писарем обрали гребінківця Шадуру Прохора Трохимовича. Для підтримки порядку в селі було поставлено першого міліціонера. Ним став Поштаренко Талимон. Старостою Гребінок обрали Головатого Меркурія. Під вечір мітинг затих. Учасники мітингу вишикувавшись у колону, під звуки маршу духового оркестру рушили вулицями Гребінок. Таке дійство відбувалося до пізнього вечора. Так пройшов перший день більшовицької революції в Гребінках.

Через два дні Влас Чубар повернувся до Києва, а в Гребінках почали затихати революційні збудження. Люди приступили до праці на панських землях, на цукровому заводі підтримувалися старі порядки. Настав час роздумів.

Багато гребінківців, осмисливши сказане більшовиком Власом Чубарем, почали переконуватися, що не всі революційні зміни підуть їм на користь. В селі почали організовуватися контрреволюційні групи, які закликали людей не вірити більшовикам, а боротися за самостійну і незалежну Українську державу.

Насувалася громадянська війна. Солдати тікали з фронту. Дехто з них підтримували Центральну Раду і йшли до українсь­кого війська, інші переходили на бік більшовиків, а багато було і таких, що кидали зброю, поверталися додому і бралися до землі, яка перебувала у великому запущені.

Кілька тисяч російських військ, проходячи через Гребінки, зупинилися переночувати. Розташувались вони на Ярмарковій площі в центрі села. Після більшовицького оброблення біль­шість солдатів ще вночі залишила на місці зброю і військовий реманент. Взявши з собою коней, розійшлися в різні сторони. Наступного дня багато хто з мешканців села збирали на площі залишену зброю і реманент та ховали по хатах на всякий випадок.

У січні 1918 року в селі було встановлено Радянську владу. Але вона довго не протрималася. Уже в березні село окупували німецькі війська. Німецька окупаційна влада першим чином, під загрозою розстрілу, вимагала від селян здати всю зброю. Люди зброю німцям не віддали.

Дуже часто в Гребінках влада переходила то до Центральної Ради, то до більшовиків, то до німців, то до Директорії, то до білополяків. Так, у серпні 1918 року, вибивши німців, село зайняли вояки Симона Петлюри, а вже у грудні 1919 року війська Червоної Армії під командуванням Муравйова, вибивши петлюрівців, окупували Гребінки. Відновили свою роботу органи Радянської влади. Гребінківський волосний ревком очолив житель Гребінок А.Г. Сидоренко, а сільський ревком очолив О.Ф. Корнієнко.

Головну свою увагу волревком приділяв постачанню продовольством і фуражем частин Червоної Армії. В селі розпочалася мобілізація чоловіків до Червоної Армії. Багато гребінківців відзначились у боях за Радянську владу. Так, гребінківець Таран Г.І. в боях на Туркестанському фронті був у числі найперших нагороджений орденом Червоного Прапора.

Але серед гребінківців також немало було людей, які протистояли більшовикам і боролися за незалежну і самостійну Україну. В межах Гребінківської волості восени 1920 року діяв загін повстанців у 200-250 чоловік.

Серед активних організаторів антибільшовицького повстан­ня і відважними вояками загону були три брати-гребінківці: Сак, Микола та Лаврін Кулиди. Гребінківський загін нерідко нападав на червоноармійські пости, звільняв людей, заарештованих більшовицькою владою. Допомагав повсталим жителям села Пинчуки у бою з солдатами червоного командарма Муравйова. Восени 1920 року повстанці у складі загону отамана Гончара без будь-якого супротиву увійшли у Гребінки. В цей час проходило засідання волревкому, яке в повному складі було арештоване і закрите під варту. Але вночі хтось із жителів села звільнив їх. Та через кілька днів до села підійшли регулярні частини армії Муравйова, які розбили загін Гончара і знову відновили Радянську владу в Гребінківській волості.

У серпні 1920 року в Гребінках було створено комітет незаможних селян, головою якого був обраний бідняк К.І. Корнієнко. Наприкінці листопада 1920 року в комнезамі налічувалося уже 50 членів. Робота комнезаму особливо пожвавішала після першого з’їзду комнезамів Київської губернії, що відбувся 10 грудня 1920 року. Від гребінківських незаможників делегатом з’їзду був К.З. Капітоненко, завдяки діяльності комнезаму в Гребінках у 1922 році було організовано кооперативне товариство «Енергія», через два роки воно об’єднувало 150 чоловік. Почало активно працювати й сільськогосподарське кредитне товариство, якому держава виділила в кредит чотири вагони сільськогосподарського реманенту.

Діяльність цих кооперативних об’єднань підготувала селян до кооперування в галузі виробництва, сприяла витісненню приватника з торгівлі.

В 1921 році відновив роботу цукровий завод. Під час першої світової війни виробництво цукру значно зменшилось, а в громадянську війну завод був майже зруйнований. Першу продукцію завод дав у кількості 3,6 тисяч цнт цукру. А через рік збільшив виробництво цукру до 39,9 тис. цнт. До 1922 року на цукровому заводі залишалася стара адміністрація, яка негативно ставилася до Радянської влади і старалася підтримувати старі дореволюційні порядки із збереженням режиму панства. Нерідко просто займалася саботажем. Так, при збиранні врожаю 1922-1923 років на заводських сільгоспах адміністрація не зуміла домовитись із селянами в ціні за звезення кіп. Різниця складалася в 0,5 фунти цукру з однієї копи. Селяни просили 2 фунти цукру за одну копу, а адміністрація пропонувала 1,5 фунта. Від чого на полі залишилося не звезеними і згнили 2000 кіп. Втрати склали близько 2000 пудів зерна.

Важливі революційні зміни, як на цукровому заводі, так і в селі сталися, коли в січні 1923 року був створений партійний осередок. На його обліку числилося сім комуністів і один кандидат. Очолив осередок комуніст Харитон Возний. На рік раніше почав діяти і комсомольський осередок, очолюваний молодим робітником заводу Г.А. Каленським. Комсомольці організували профтехнічні курси для молоді, налагодили роботу заводського клубу, взялися за організацію сільської бібліотеки, яка працює і понині.

Дізнатися що було з селищем далі…

Матеріал “Гребінки у революційні часи” було взято з книги “Моє рідне село” та опубліковано з дозволу автора Миколи Полікарповича Таран