У 1622 році Гребінки разом з Саливінками і селом Пинчуками стали володінням шляхтичів Чернієвських.

Під час визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького жителі Гребінок брали активну участь у боротьбі проти польського гніту.

Після возз’єднання України з Російською державою Гребінки, згідно з укладеним між Росією і Польщею «Вічним миром», залишилися під владою польських магнатів.

Пишне життя магнатів і шляхти базувалося на нещадній експлуатації українського селянства, яке фактично знову перетворилося на кріпаків. Крім натуральних повинностей і грошової данини («чиншу»), селянин мав сплачувати різні додаткові податки: «зажинки», «заорки», «подорожнє» і багато інших. Так, у 1765 році 86 дворів Гребінок платили данину 1935 злотих 18 грошів.

Збільшення розмірів панщини та інших повинностей у другій половині XVIII століття викликало незадоволення селян, яке вилилось у відкритий виступ під час гайдамацького руху. Гайдамаки організовувалися в загони і вели завзяту партизанську боротьбу. Тікаючи від народного гніву, польське панство кидало свої маєтки і ховалося за мурами фортець у великих містах.

Народна боротьба була спрямована проти тяжкого соціаль­ного і національного гніту, що гальмував економічний і культурний розвиток поневоленої України.

Найвищим етапом гайдамацького руху стала Коліївщина. Ця назва походить від «Колів» - повстанець, гайдамака (кіл був єдиною зброєю значної частини повстанців). Гайдамацький рух став прологом великого народного повстання на значній території Правобережної України.

Вся Київщина запалала вогнем нової народної війни проти польського панства, активними учасниками якої були і гребінківці. В 1768 році вони радо зустріли загін відважного ватажка повстанців Якова Швачки. Повстанці убили в Гребінках п’ятьох шляхтичів. Багато гребінківців приєдналися до повстанців. Жителів Гребінок, як і всіх селян на зайнятій повстанській території, було звільнено від влади польської шляхти, знищена панщина та інші феодальні повинності. У своє користування селяни одержали також робочу худобу з панських маєтків.

Польський уряд запросив допомоги у російської цариці Катерини II. Проти повстанців були вислані царські війська. 8 липня 1768 року в Богуславі було розгромлено загін Швачки. Царський суд жорстоко розправився із Швачкою, якого після мордування було заслано на вічну каторгу до Сибіру.

Після поразки повстання визиск народних мас Право­бережної України доповнився ще сильнішими національно-релігійними утисками. Католицька церква оголошувалася панівною, і перехід в інші віросповідання кваліфікувався як злочин.

Особливо посилився гніт селян з часу отримання в 1774 році у довічне користування земель Білоцерківського староства, до якого входили і Гребінки, коронним гетьманом Ксаверієм Браницьким. Особливо Браницький відзначався своєю жорстокістю під час придушення народного повстання - Коліївщини. Це до його кривавих катівських рук потрапив Іван

Гонта. За наказом і в присутності Браницького з Ґонти живцем здирали пасами шкіру, довго і жорстоко мордували перед стратою. А по шляхах стояли шибениці, стовпи і палі, на яких конали повстанці. Український народ ніколи не забував їхні подвиги і складав про них пісні і легенди.

Дізнатися що було з селищем далі…

Матеріал “Часи повстанської боротьби гребінківців” було взято з книги “Моє рідне село” та опубліковано з дозволу автора Миколи Полікарповича Таран