Галина Григорівна народилася 1923 року. Після закінчення семи класів Гребінківської середньої школи поступила на навчання до Білоцерківського медичного училища, яке закінчила в 1940 році. Повернувшись додому пішла працювати фельдшером в Гребінківську районну лікарню. Через рік почалася Велика Вітчизняна війна. Другого дня війни 23 червня Галина Григорівна в числі групи медичних працівників Гребінківського району виїхала на фронт. З ворогом зустрілася біля міста Яворів Львівської області. Сотні поранених рядянських бійців пройшли через ніжні руки фельдшера Галини Григорівни. Натиск ворога був нестримним. З тяжкими боями радянські війська відступали на схід. Залишивши ворогові Львів, Тернопіль, Житомир. Радянська Армія зайняла оборонні рубежі навколо Києва. Частина в якій служила Галина Григорівна зайняла оборону біля Житомирського шосе. Героїчно обороняли радянські війська древню столицю України. Під час невеличкого перепочинку Галині Григорівні пощастило зустрітися з Гребінківцем, колишнім офіцером Бутенком Федотом Саковичем. Зустрілись і розпрощались. Надійшов наказ Ставки залишити красень – Київ ворогові.

З останніми захисниками міста Галина Григорівна на дерев’яному плоту перепливала на лівий берег Дніпра. Далі фронтова дорога довела її до Чернігова. Ворог замкнув кільце і відступати було нікуди. В одному з боїв Галину Григорівну було поранено в руку. Ворог натискав з усіх сторін. Тисячі радянських воїнів були вбиті, а тисячі здавалися в полон. Галина Григорівна прийняла рішення повертатися додому. Ховаючись від зустрічі з німцями вона через півтора місяці тяжкої дороги прийшла до рідної хати. Побачивши виснажену і знесилену доньку батьки не могли її впізнати. Поки рана вилікувалася Галина Григорівна переховувалася, навіть не показувалась сусідам. А коли показалась людям на очі одразу донесли до комендатури. Наказали щотижня приходити і відмічатись. Скоро і получила повістку на відправлення на роботу до Німеччини. Виручили Гребінківські підпільники. Член штабу підпільної організації Наталія Василівна Грушевець, яка працювала фельдшером в Гребінківській лікарні, переконала головного лікаря щоб той оформив Галину Григорівну на роботу. ЇЇ прийняли операційною сестрою в хірургічне відділення лікарні. Таким чином Галина Григорівна уникла ворожої каторги. З того часу вона підтри­мувала зв’язки з підпільниками, через них передавала до Гребінківського партизанського загону медикаменти та перев’язочний матеріал. 31 грудня 1943 року радянські війська визволили Гребінки від німецьких окупантів. 2 січня 1944 року Галина Григорівна була членом медичної комісії по мобілізації гребінківців до радянської армії, які по різних причинах перебували під час окупації в селі.

Через кілька днів Галина Григорівна вибула на фронт. І прийшлось їй гнати ворога тими шляхами якими прийшлось їй відступати у 1941 році. І знову знайомий Яворів. Та далі іти не прийшлось, друге поранення кулею вона отримала в ногу. ЇЇ відправили на лікування до військового госпіталю, що знахо­дився в місті Макіївка. Після одужання її зачислили операційною сестрою у хірургічне відділення.

Додому повернулася офіцером Радянської Армії в чині старшого лейтенанта медичної служби. Відпочивати було ніколи. І вона знову операційна сестра, тільки вже в Гребінківській лікарні.

Лейтенант Желяк Галина Григорівна була нагороджена двома орденами Великої Вітчизняної війни та багатьма бойовими та трудовими медалями.

Померла Галина Григорівна 9 липня 1994 року і похована в селищі Гребінки.

Матеріал “Лейтенант Желяк Галина Григорівна” було взято з книги “Моє рідне село” та опубліковано з дозволу автора Миколи Полікарповича Таран