Березнева погода, як і настрій у сторічної мешканки селища Гребінки Уляни Іванівни Таран, - мінливі. То сонцем заблищить в очах жінки радість, коли розповідає про свою велику родину, то дощова хмаринка опуститься на її вії, коли згадає про чоловіка Федора Омеляновича, який загинув під час форсування Дніпра у роки Великої Вітчизняної війни, залишивши її у 31 рік удовою з чотирма дітьми на руках. Зітхне важко і змахне пекучу сльозу, згадуючи сина Миколу і дочку Галину, яких уже нема на цьому світі, але які залишилися живими і молодими у її материнському серці.
Цьогорічного п’ятого березня Уляна Іванівна пустила на поріг своєї старенької хати, яку власноруч збудувала у післявоєнні роки, свою соту весну. І зустріла її жінка піснею та частівками. Ударивши лихом об землю, пригубила чарчину. Жартами та прислів’ями, яких назбирала безліч за своє життя, розігнала смуток і посміхнулася дітям, онукам та правнукам, які з усіх-усюд приїхали, щоб привітати бабусю Уляну з її поважним столітнім ювілеєм.
Є ким гордитися тепер Уляні Іванівні. Адже у неї шестеро внуків, вісім правнуків і три праправнуки та дві турботливі донечки. Старша, Наталія, народилася перед війною, в сім’ї її ще називають Танею, бо так хотів батько, і молодша, Клавдія, з якою в матері пов’язані якнайкращі спогади. Лелеки не втомлюються носити у цю велику та дружну родину дітей. Є надія, що число праправнуків у бабусі Уляни з кожним роком збільшуватиметься.
Важке життя, сповнене втрат, випробувань, які принесли війна та голод, прожила старійшина роду Уляна Іванівна.
Була вона і жінкою, і мужиком, бо навчилася столярувати, робити цегляну кладку, штукатурити, жати, косити, любити дітей так, щоб не відчували маленькі, що зростають без батька. І жодного разу при цьому не поскаржилася на долю й не подумала про друге заміжжя. Коли було дуже важко, то біль відганяла піснею, смуток гамувала жартами. На Саливонківському цукровому заводі, де працювала з молодих літ, її поважали. А сусіди запрошували господинею на весілля, бо Уляна Іванівна вміла смачно готувати, приправляючи свої страви дотепними жартами та обрядовими піснями. А як уже танцювати любила! Як зачує, що десь на кутку музики грають то ноги самі у танець просилися. У 95 років так витанцьовувала на весіллі у внучки, що й молоді могли позаздрити. Такою вже, очевидно, вродилася - працьовитою, співучою, а на вдачу - веселою.
Сьогоднішня найповажніша за віком жителька Гребінок, яку, крім рідні, прийшли привітати Гребінківський селищний голова І.Ф. Тромса, начальник управління праці та соціального захисту населення Васильківської райдержадміністрації І.В. Савріцький та директор територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та самотніх непрацездатних громадян УПСЗН райдержадміністрації Т.Р. Рачківська, які передали ювілярці наищиріші вітання від голови райдержадміністрації С.А. Задорожного, радо приймала гостей і, крім шампанського, частувала всіх дотепними жартами та частівками.
Надію на тепло, довгі сонячні днини принесла цього разу Уляні Іванівні весна, яка допитливо заглядала у вікна її хатини і кликала до роботи, якої сторічна жінка не цурається і досі, бо саме праця, як сама вважає, тримає її на землі. Це, мабуть, і є секрет її довголіття.
- Коли працюєш і сил додаєш собі піснею та жартами, то нема часу думати про старість і хвороби, - говорить Уляна Іванівна. Навіть карточку в місцевій поліклініці діти завели для Уляни Іванівни у 95 років. До того часу вона не знала туди дороги. І зараз знати не хоче. її лікують частівки, пісні, жарти, бо налаштовують на хороший настрій та світлі думки. Чим не еліксир здоров’я та довголіття, який нормалізує тиск, додає блиску очам, примушує серце битися ритмічно і напоює снагою до життя?
Дивлячись на ювілярку, з’являється думка: “А чому б і нам не скористатися цією порадою і подивитися на речі більш оптимістичніше? Приміром, так, як це робить Уляна Іванівна Таран - жінка, яка недавно відзначила своє сторіччя і яка ніколи, ні за яких обставин не дозволяє серцю сумувати”.